Районний центр смт. Верховина (до 1962 р. - село Жаб"є) розташований в широкій долині Чорного Черемошу на висоті 618 м над рівнем моря, за 130 км від Івано-Франківська і за 31 км від залізничної станції Ворохта. Населення Верховини - близько 5.260 мешканців. Перша письмова згадка про Жаб"є датується 1424 роком. З часом село розрослося до гігантських розмірів – понад 600 кв.км (для порівняння: площа князівства Ліхтенштейн становить усього 157 кв.км). Чудова карпатська природа, ряд вершин (Пушкар – 812 м, Магурка – 1025 м, Синиці – 1186 м, Біла Кобила – 1473 м над рівнем моря), круті хвилі Черемошу, самобутня гуцульська культура, народні традиції та обряди приваблюють численних туристів. Завдяки недоступності гір на територію, де проживають гуцули, протягом багатьох століть не змогла вплинути цивілізація з її урбанізованим суспільством. Тут зберігається багато цікавих звичаїв, традицій, фольклорних обрядів, переказів, народних казок і легенд. Щоб пересвідчитись у цьому, достатньо відвідати Верховину в дні Різдвяних свят, на Великдень, на Першу Пречисту (28 серпня - свято Успіння Пресвятої Марії Богородиці - є для верховинців храмовим святом) чи на Зелені свята (Трійцю). 
Ближче ознайомитися з минулим цього дивовижного краю допоможе місцевий етнограф-краєзнавець, музикант-віртуоз, керівник народного ансамблю троїстих музик "Черемош", заслужений працівник культури України Роман Кумлик у своєму приватному Музеї народного гуцульського побуту та музичних інструментів. 
Особливий інтерес для любителів туристичних подорожей становить третя вершина Українських Карпат - гора Піп Іван (2022 м) з руїнами давньої польської метеорологічної обсерваторії. 
Щороку 9 січня, в день святого Стефана, у Bерховині відбувається районне свято “Гуцульська коляда” - з метою показати велич різдвяних обрядів на Гуцульщині. Колядницькі гурти, що прибувають сюди з більшості сіл Верховинщини, демонструють різдвяне дійство у всій красі. Тут можна почути гру десятків трембіт, рогів і скрипок, побачити хід колядників та їхні виступи на співочому полі. 

Криворівня (за 7 км від райцентру, близько 1500 мешканців) - одне із найстаріших сіл на Гуцульщині (перша письмова згадка про нього походить з 1654 р.). Знамените не тільки пінявим Чорним Черемошом, зеленими верхами вздовж ріки, густими лісами й квітучими лугами, а й повітрям незвичайної чистоти. Відомий етнограф Володимир Гнатюк назвав його “українськими Афінами”. На початку ХХ ст. Криворівня на кілька літніх місяців ставала “літньою столицею” української культури і літератури. “Зараз це відоме карпатське село – неофіційна столиця Гуцульщини - бореться за статус села-музею. З цією метою створено фонд добровільних пожертвувань” (Високий Замок, 10.02.2004).
Літературно-меморіальний музей Івана Франка знаходиться у центрі села, в будинку різьбяра Василя Якіб"юка. Письменник приїжджав до Криворівні на відпочинок у 1901-1914 рр. майже щоліта (за винятком 1905 і 1908 рр.). Музей було відкрито 1953 року. До 1966 р. ним завідувала Платоніда Хоткевич - дружина письменника Гната Хоткевича, який жив і творив у Криворівні у 1906-1912 рр. Оновлена у 2000 р. експозиція музею розповідає про перебування в Криворівні І. Франка, М. Коцюбинського і Г. Хоткевича, про їхніх сучасників та місцевих гуцулів, які добре знали Каменяра. У меморіальній кімнаті відтворено обстановку, в якій жив Франко. У вітринах експонуються твори, наукові статті, написані Франком у Криворівні. Зберігається топірець, якого подарував письменникові власник хати. Поруч із музеєм височить погруддя Каменяра.
У селі встановлено меморіальні дошки В.Гнатюку, М.Коцюбинському. 
На присілку Грушівка у 2003 р. відкрито музей-садибу М.Грушевського. Вперше Грушевський побував у Криворівні 1902 року. В 1906 р. він придбав собі будинок. Грушевський неодноразово приїжджав до своєї оселі й тільки 20 вересня 1914 року він продав будинок і виїхав до тодішньої столиці Австро-Угорщини – Відня. 
Леся Українка, побувавши в Криворівні 1901 р. проїздом до Буркута, зустрілася тут з Франком. 
До архітектурних пам"яток села належить дерев"яна Церква Різдва Пресвятої Богородиці (1818 р.), яка за свою історію ніколи не була зачиненою. Сьогодні храм перебуває у розпорядженні громади УПЦ Київського патріархату.
На присілку Заріччя - унікальна пам’ятка дерев’яної гуцульської архітектури, відреставрована хата-ґражда Параски Харук, біля якої зупинялися І.Франко та М.Коцюбинський. Гуцульський край справив на Коцюбинського велике враження, і він написав повість "Тіні забутих предків". Тут зняв свій відомий однойменний фільм геніальний режисер Сергій Параджанов. Тепер у Верховині відкрито приватний музей фільму. 

Певне місце в історії української культури належить також селу Красноїлля (стара назва - Дідушкова Річка). Тут бував І.Франко. Саме в Красноїллі М.Коцюбинський почув історію ворожнечі двох гуцульських родів, що лягла в основу "Тіней забутих предків". У цьому селі в 1909 р. Гнат Хоткевич організував відомий далеко за межами України аматорський Гуцульський театр. Сам письменник щодня приходив на репетиції пішки з Криворівні – це близько 15 км, написав ряд оригінальних творів з гуцульського життя: “Довбуш”, “Гуцульський рік”, “Непросте”, “Практикований жовнір”. 1987 р. тут відкрито музей Гуцульського театру. 

Села Буркут (39 км від Верховини) і Зелене здавна славляться мінеральними джерелами. Переважно це сірчисті гідрокарбонатні води класу Єсентуки-Боржомі. Цілюща буркутська вода нестерпно холодна і в найбільшу спеку. Захищений високими горами від холодних вітрів, Буркут має досить м’який клімат. Тому сюди ще з початку позаминулого століття приїжджало лікуватися чимало людей. Влітку 1901 р. в Буркуті лікувалась Леся Українка. Ця місцевість їй дуже сподобалась. “Як я тут не поправлюсь, то не знаю, якого мені клімату треба“, - писала вона. Її самопочуття настільки поліпшилося, що вона змогла піднятись на полонину Лукавець. У Буркуті письменницю відвідав Іван Франко. Тут, у гірській тиші, письменниця закінчувала драми “Одержима“, “У пущі“, створила декілька поезій. А до збірки поезій Франка “Semper tiro“ (1906) увійшли “Буркутські станси”, що належать до найкращих творів великого Каменяра. В селі Зелене є високогірне озеро льодовикового походження Марічейка (висота 1510 м над рівнем моря, глибина до 2 м, площа поверхні 3 га, із підземними сифонними дірками).